Коли на нервах ми збирали речі та тікали, Одне від одного ми так багато не сказали, Що нам потрібно кохання, як удари серця, Як крила для птаха, без котрих він не розіб'ється.
Абоненти знову грають у мовчанку, Замість того, щоб почати спочатку, А не жалкувати потім усе життя, Що так і не сказали ті слова...
Вона навіть не могла собі уявити, що він колись може відпустити, А він був упевнений завжди, що вона не зможе піти.
Я в тебе закохалась через ті дрібниці, Про котрі ти й не здогадувався, таємниці. А сьогодні капюшон ховає погляд, В якому тільки одна фраза – хочу бути поряд.
